Бригада швидкого реагування Національної гвардії України "Рубіж"
«Ми не можемо лишити все просто так, ми маємо привести росіян до справедливої відплати!», — Компас, 31-річний артилерист Бригада швидкого реагування Національної гвардії України "Рубіж".
По очах Компаса читається звичайна людська щирість, притаманна добрій людині. Але в цих умовах всі знають, що доброта і гумор на війні — ознака неабиякої сили. Лише сильна людина не боїться ставити під загрозу своє життя та здоров’я заради захисту слабших.
— До повномасштабної війни я не служив, не склалося. Спочатку перша дитина народилася, потім — друга, а зараз — в мене вже троє. Старшому 11 років, середній донечці 9 років, найменшому — тільки 2 місяці. Раніше ми жили, розвивалися та процвітали, хочеться повернути ті часи. Неодноразово пропонували поїхати за кордон, але я цього не хочу. Я люблю Україну і буду тут жити.
Приєднавшись до бригади, потрапив на службу в підрозділ артилерії, де одразу знайшов своє місце і призначення в колективі.
— В артилерії мені подобається, адреналіну тут вистачає. Особливо подобається те, що в результаті нашої роботи ворог може довго не висовувати носа з позицій.
Але противника недооцінювати не варто, з їхнього боку є серйозні спеціалісти які пройшли не одну війну, тому не розслабляємось.
Пригадую одну ситуацію. Я тоді ще працював на іншій гарматі, з меншим калібром, — відповідно, ми були ближче до лінії розмежування. Ми тільки розташувалися на позиції, а ворог почав нас просто засипати снарядами. Ми спробували вступити в артилерійську дуель, але перевага ворога в кількості стволів відчувалася дуже сильно, ми засіли в укриття - це, мабуть, і врятувало нам життя, а ворог майже цілий день намагався стерти нас з лиця землі. Дуже незвичайне відчуття, коли ти з побратимами в екстремальній ситуації, намагаєшся вижити. В такі моменти переживаєш за своїх більше, ніж за себе, боїшся їх підвести, бо від дій кожного залежать життя, права на помилку вже немає.
Коли обстріл закінчився, то від позиції вже нічого не залишилось, довелося її змінювати.
Артилеристи бригади в будь-який час доби займаються підтримкою піхоти в обороні і в бою, знищуючи ворожу техніку та скупчення сил, змушують замовкати ворожу артилерію.
— За час моєї служби якихось грандіозних завдань не було, але дуже часто працюємо по ворожим гарматам. Знищували гаубиці Д-20, ворожі танки, але в основному працюємо по ворожих позиціях та піхоті — напрямок тут такий. Ворог ніяк не може змиритися з тим, що ми наступаємо, та постійно намагаються відповідати.
Мені ще досі не зрозуміло, звідки в окупантів стільки ненависті до всього українського. Що повинно керувати людиною в той момент, коли він знущається з цивільних, грабує та вбиває простих людей?
Спочатку я думав, що це заздрість. Але зрозуміло, що ця емоція навряд чи може наштовхнути на такі нелюдські звірства.
Ми не можемо залишити це просто так, ми повинні досягти справедливості за злочини росіян. Але для цього нам треба всім згуртуватися, не сваритися, а цілісною та дружньою країною дати ворогу по зубах».
Свою мотивацію Компас описує наступними словами: «Мене засмутило, коли мене запитали наші ж цивільні люди одного разу: «В тебе троє дітей, що ти робиш на війні ?», я відповів - «А ти готовий піти на моє місце ?» На цьому питання закрилось, —бачу, що не всі ще зрозуміли, яке горе несе війна, та для чого потрібно боротися.
В цей момент я відчуваю себе на всі сто. Бачився з сімʼєю, натхнення зʼявилося ще більше, хочеться скорішої перемоги, щоб повернутися до дітей та дружини. Кожну вільну хвилину думаю про своїх рідних, дивлюся по відеозв’язку, як ростуть мої діти. Хотілося б разом з ними переживати ці теплі моменти. Моя мотивація дуже проста: щасливе життя в мирі та злагоді, як до війни.
Посилання на джерело: https://www.facebook.com/NGUmainpage
